«Раніше керував оркестром, а тепер … гігантськими маніпуляторами та водовозами»: водій Володимир Шадловський поділився історіями як водоканалівська спецтехніка допомагає у роботі Черкасам та постраждалим від війни регіонам України

Він вперше сів за кермо – ще у 7 років. Бо мріяв бути водієм – чи не  з пелюшок. За 40 років – опанував водіння на багатьох категоріях транспорту – починаючи із «легковушки» – і закінчуючи важкелезним краном-маніпулятором. Він – це наш водій Володимир Шадловський, яким ми на «Черкасиводоканалі» – дуже пишаємося. У нашій традиційній рубриці «Обличчя водоканалу» Володимир Григорович розповів – для чого водоканалу потрібна спецтехніка та як її, за потреби, залучають до допомоги іншим регіонам України.

Мрія дитинства

«Вперше я сів за кермо – ще у 7 років. Дядько тоді мене навчив їздити на «Газоні». Я був дуже щасливий, бо мріяв про це – чи не з пелюшок. Так, пам’ятаю, колись наснився мені сон ще в ранньому дитинстві, що мені подарували машину. Я прокинувся дуже щасливим і кричав від радості на весь будинок…

За освітою я … керівник духового естрадно-симфонічного оркестру. Навіть працював по спеціальності в будинку культури в Золотоніському районі. Потім ще і в армії командував військовим оркестром. Моя ж водійська робота почалася вже після служби. В мене відкриті всі категорії, тож, я за цей час поїздив на різній техніці: були і КАМАЗи, і крани, і на фурах їздив багато за кордоном.

На водоканалі я працюю – із 2004 року. Зараз я водій маніпулятора, але можу їздити і на іншій спецтехніці, часто колег підміняю. За допомогою нашого маніпулятора ми виконуємо чимало робіт. Зокрема, це стосується переміщення вантажів – перевозимо кільця, кришки, різні перекриття, труби, виконуємо монтаж колодязів» – розповідає пан Володимир.  

Допомога Україні

«З початком повномасштабної війни, «Черкасиводоканал» регулярно допомагає  іншим регіонам України, які постраждали від обстрілів. Так, я із колегами, теж не раз мав відрядження в інші області. Зокрема, ми їздили на Херсонщину, допомагали відбудовувати розбиті від обстрілів будинки. В мій маніпулятор ми завантажили близько 13 тон будматеріалів: везли черепицю, цеглу, цемент, двері, вікна тощо. І разом з нашою ремонтно-будівельною бригадою – допомагали відновлювати будинки. Пам’ятаю, як їхав півдороги туди стоячи, бо доріг там майже не залишилося, одні напрямки. Але воно того вартувало: було приємно бачити, як оживають розбиті будинки…

Також на «водовозці» із колегою ми їздили в Нікополь, який внаслідок обстрілів залишився без води. Заправлялися водою ще о 6 ранку, роздавали її людям – аж до 22 вечора, а бувало і пізніше. Тоді, в Нікополі ми за день розвозили 80 тон води, а люди все йшли і йшли з порожніми пляшками, кілометрові черги… Та втоми ми не відчували, бо хотілося допомогти людям які опинилися в біді» – згадує Володимир Шадловський.

Найбільший скарб

«Взагалі роботу я свою дуже люблю, бо професія водія – це «романтика». Завжди в дорозі, завжди в русі, постійно бачу щось нове, спілкуюся із людьми, нові місця. Так, робота водночас – і нелегка. Машин в місті стає усе більше, не всі водії із повагою ставляться до спецтехніки, іноді і не пропускають, залишають неохайно машини в дворах, а ми потім не можемо проїхати… Доводиться викручуватися буквально по сантиметру… Головне в моїй праці – не поспішати, бо габарити машини чималі. Це – 12 метрів у довжину і 2,5 метри у ширину. Тож, важливо весь час бути уважним і обережним, щоб нічого і нікого не зачепити, дотримуватися правил безпеки.

А ще я пишаюся тим, що я працюю саме на водоканалі… «Моя бабуся покійна казала: «Дякую за водичку Вам, дорогий водоканал…» І коли ми були в Нікополі, я зрозумів її слова, зрозумів, що вода – то дійсно найбільша цінність… Бо без всього можна прожити, тільки не без неї…» – наголошує Володимир Григорович.