Майже третину століття – на водоканалі! Саме стільки часу присвятив вже своїй роботі наш легендарний слюсар АВР – Микола Гавриленко. За цей час Микола Петрович пройшов чимало випробувань, має безліч цікавих історій з трудових буднів, а колись – навіть врятував цілий район міста від підтоплення, ризикуючи власним життям. Детальніше – читайте в нашій традиційній рубриці «Обличчя водоканалу».
«Робота всього життя»
«Я працюю на водоканалі вже 29 років. Як прийшов слюсарем АВР на каналізації – так і з гідністю і продовжую працювати на цій посаді. Ми виконуємо аварійно-відновлювальні роботи, ліквідуємо затори в мережі, чистимо колодязі тощо.
За освітою я – токар, до водоканалу працював по цій спеціальності на «Фотоприладі». А потім друг запросив на водоканал, прийшов в гості на підприємство, і мені сподобалося… Так і залишися…
Спочатку було нелегко, бо не було досвіду. Але в мене були круті наставники, вчили всім дрібницям, ділилися секретами» – згадує Микола Гавриленко.
«Робота з ризиком»
«Цікавих історій було за цей час багато. Найбільше запам’яталось, коли ми рятували район від великого підтоплення. Тоді сталася масштабна аварія на Чигиринській (навпроти хлібзаводу – прим.ред.), там утворилося гігантське провалля метрів 30 на 30, затопило котлован, а земля все продовжувала валитися прямо на очах… Стоки стрімко почали підніматися вгору. Ще трохи і вони могли затопити весь район!
Тоді було прийнято доволі екстремальне і ризиковане рішення. Я одягнув спецкостюм та з двома страхувальними поясами, спецінструментом (так звана «вертушка» для прочистки труб – прим.ред.), сам пішов всередину в ту гігантську трубу, аби пробити затор. Відлік йшов на секунди. Було темно і по груди води… Кожної секунди провалля могло обвалитися прямо на мене… Але треба було щось робити… Так я пройшов по трубі 15 метрів, потім з півгодини пробивав затор і таки його переміг! Яке ж було неймовірне відчуття всередині, коли ми впоралися з цим завданням, це ніби справжня перемога!» – ділиться спогадами пан Микола.
«Найбільша нагорода»
«За мою роботу я не раз отримував нагороди і відзнаки – і місцевого рівня (в цьому році пан Микола також був нагороджений грамотою мерії Черкас на день міста – прим.ред), і Всеукраїнського. Але найголовніша нагорода для мене – це звичайне людське «дякуємо», бо ми працюємо для людей. Наші черкащани дійсно неймовірні, вони нам завжди віддячують – хто добрим словом, хто справою… Часто пригощають чаєм, кавою, коли працюємо на холоді. Бабусі навіть виносили нам з дворів свої яблука-груші, так хотіли віддячити за нашу працю. Це приємно. Відчуваєш, що твою працю – цінують.
Були і цікаві нагороди-знахідки… Колись відкопали царські монети, старовинні, срібні, ще 1915 року. Пам’ятаю: тоді ми їх продали і купили на машину нові колеса.
Хотів би звернутися також до наших черкащан – давайте разом піклуватися про наші мережі: вони вже «немолоді», потрібно їх берегти: будь ласка, не викидайте до каналізації заборонені предмети, бо це додає нам роботи, а робочих рук, як Ви знаєте, і так не вистачає… Бо чимало наших хлопців нині служать у лавах ЗСУ. Тож, давайте підкуватися про наше місто – разом! Щиро вдячні! Із повагою, Ваш «Черкасиводоканал»» – просить Микола Петрович.
Залиште свій відгук
Хочете долучитися до обговорення?Спробуйте!