«На водоканалі здійснилася моя дитяча мрія»: Ірина Слюсар – маляр водоканалу, поділилася секретами перетворення сірості на красу

Кожна людина, яка працює в Черкасиводоканалі, — це цілий світ. За професією — функція. А за функцією — доля, характер, мрія. Іноді навіть дитяча мрія, яка стала реальністю. Так, як у нашої Ірини Вікторівни Слюсар – маляра ремонтно-будівельної дільниці КП «Черкасиводоканал», яка вже 27 років на нашому підприємстві створює красу.

«Мрія з дитинства — стати маляром»

«Я ще з садочка знала, що хочу бути маляром (сміється). Коли мама йшла на суботник, я дивилась, як вони фарбують, як усе оновлюється. І думала: “Як же гарно! От би мені так навчитися”. І навчилася!

Вивчилася на будівельника-маляра, а у 1998 році прийшла вже працювати на водоканал. Тут мій батько працював крановщиком. І я залишилась. На все життя» – згадує Ірина Вікторівна.

«Робота з кольором — і з душею»

«Я відповідаю за все, що пов’язано з красою та оновленням: фарбування, шпаклювання, ремонти, біління. Об’єкти — найрізноманітніші: від насосних станцій і фонтанів до огорож. Я люблю бачити результат. Коли було сіре, старе — а стало нове, чисте, кольорове. Це надихає.

Та моя робота — не лише технічна, а й творча. Разом із командою ми розмальовували старий службовий автобус (нині арт-об’єкт у водопарку – прим.ред.), брали участь в оформленні приміщень і об’єктів підприємства. А ще я мрію одного дня долучитися до створення переможного муралу – символу миру й надії після нашої Перемоги» – зізнається пані Ірина.

«Секрет у настрої. І в команді».

«Мої робочі будні – це постійна зміна локацій, завдань, а головне — відчуття, що я роблю водоканал, місто – кращим. Сьогодні фарбуємо, завтра — шпаклюємо, післязавтра — кущі стрижемо. Робота завжди різна. І мені це подобається. Кожен день — щось нове. Ми робимо нашу роботу із душею. Якщо працюєш з натхненням — усе виходить. Головне — думки мати гарні. Я завжди доводжу до кінця. Бо інакше не можу.

Ще мій секрет успішної роботи – в нашій крутій команді. У нас у бригаді – чотири жінки. А поруч – близько двадцяти чоловіків. Команда дружна, підтримуємо одне одного. Там, де важко – завжди допоможуть. Там, де відповідально — не підведуть.

А коли немає робіт із фарбування, я ще й впорядковую територію водопарку. Стрижемо, сапаємо, саджаємо. І навіть маю тут біля цеху невеличкий «городик» – з редькою, петрушкою. Для душі. У мене шість років немає села… А тут я ніби на своїй землі. Душа відпочиває» – ділиться секретами натхнення Ірина Слюсар.