Його фото – одне з тих, яке прикрашає фойє нашого водоканалу. На ньому він – сяє своєю неймовірною щирою посмішкою. До речі, вона – ніколи не сходить з його обличчя. І саме гумор та любов до своєї роботи і допомагають нашому Андрію Вовку – у його щоденній праці. А вона у нього – ой, яка нелегка. Адже, сьогодні він, як заступник начальника цеху мереж ВІВ, має аж півсотні підопічних. За майже 30 років своєї роботи Андрій Борисович пройшов шлях від простого слюсаря – до керівника підрозділу. Що запам’яталося в роботі за ці роки та які секрети має у роботі – він поділився з нами у статті.
Закоханий в роботу
«Я прийшов на водоканал у 1996 році, коли переїхав в Черкаси із Полтавської області. В мене тут працював знайомий екскаваторник. Прийшов на посаду слюсаря АВР 2 розряду. Виконував роботи по каналізації. Тоді мережі були набагато новіші, було більше обходів, профілактики. Потім поступово підвищував свою кваліфікацію, закінчив «політех електрофікації», дійшов до 5 розряду. Працював майстром на каналізації, начальником дільниці, потім дійшов до заступника начальника цеху.
Коли тільки прийшов на роботу, мені все було дуже цікаво. Я приходив о 6 ранку, ще до початку робочого дня, бо хотів всьому якнайшвидше навчитися, бігав за всіма старшими колегами, випитував секрети, хапався за все. Бо дуже подобалася ця робота і я дуже вдячний колегам, що підказали, навчили, допомогли опанувати цю «складну» науку» – розповідає Андрій Борисович.
З гумором – по життю
«Ситуації були різні. І веселі. І складні. Яскраво пам’ятаю, коли ще у нас використовувалися дерев’яні заглушки (зараз гумові – прим. редакції), і вони були такі величезні, діаметром із метр. Коли ми їх ставили – то була справжня пригода, вони плавали як поплавки і ми разом з ними, як з гігантськими кругами… Ох і награлися ми з ними… Ми їх ставимо – а вони назад випливають, і так по колу…
Ще знаходили стародавні монети. Спочатку знайшли одну. Зраділи, перекопали все навколо і … відшукали ще кілька десятків. Оце було радості!
Ще колись викликали нас на складний порив чи не повним складом бригад… Ми тоді морально вже налаштувалися на складну тривалу роботу, розуміли, що просто так би не викликали… Приїжджаємо, а там начальник: «»Я зібрав вас всіх, щоб…вручити премію…» Було дуже приємно, що цінують нашу працю.
Загалом робота складна, і в спеку, і в мороз – маємо працювати, по пояс в воді (і не тільки у воді), а іноді і глибше. Але головне – кожну роботу виконувати треба із задоволенням. Найбільше поривів взимку, бо перепади температури дають по себе знати. Але я люблю свою роботу подобається, наша місія – допомагати людям» – каже пан Вовк.
Не можу – без водоканалу…
«До речі, був час, коли я пішов з водоканалу, хотів спробувати щось інше. Три місяці витримав – і повернувся, бо це моя стихія, без цього я не можу. Люблю мій дружній колектив. Зараз у мене із півсотні слюсарів, ремонтників, обхідників. Моє завдання – всіх забезпечити роботою, сформувати бригади, згідно завдань, а людей не вистачає. Слюсарі сьогодні – на вагу золота, а поривів багато. Мережі зношені. Знайти підхід до кожного працівника – не складно, головне – ставитися із повагою, бути з ними на рівних. Працюємо із гумором, підтримуємо один одного, постійно вчимося разом новому. Мрію, що коли Україна переможе – ми оновимо наші мережі, техніку, і тим самим, ще покращимо якість надання послуг населенню. Але спочатку, звісно, всі мріємо про МИР!» – наголошує Андрій Вовк.
Залиште свій відгук
Хочете долучитися до обговорення?Спробуйте!