У кожній професії є ті, хто стояв біля її витоків, хто пам’ятає, як усе починалося, і продовжує бути на варті стабільності навіть через десятиліття. Юрій Васильович Рудюк, наш електромонтер – саме з таких людей. Він прийшов на підприємство ще у далекому 1984 році й з того часу — незмінно поруч із електрикою. Він знає: за кожним натисканням кнопки – стоїть величезна відповідальність за ціле місто. У рубриці «Обличчя водоканалу» поговоримо про його непрості будні, цікаві ситуації та незламний робочий дух.
Від слюсаря КВПіА – до електромонтера
“В нашій родині ніхто електриком не був. Та і я не мріяв, хотів бути танкістом (сміється). А чому потім захотілося стати електриком – розкажу історію. У дитинстві зламався телевізор у батьків. Поки майстер його розбирав і ремонтував, я крутився поруч і по своїй дитячій наївності – щось натиснув… Мене так смикнуло, що я аж відлетів до стіни. Батьки не бачили, а я тоді подумав: «Що ж воно там таке?» І з тих пір мені захотілося вивчити, як воно влаштовано. На водоканал я спочатку прийшов після закінчення Київського технікуму міського електротранспорту слюсарем контрольно-вимірювальних приладів та наладки систем контролю і автоматики, це було у 84-му році. Тоді у нас була повірка приладів, манометрів. Потім я був черговим електромонтером, зараз я електромонтер 6-го розряду. В мою роботу входить повністю обслуговування всього електростаткування каналізаційних насосних станцій – і діючих, і тих, що тільки вводяться у роботу. Це весь комплекс робіт: починаючи від заміни лампочок – і до налаштування/обслуговування складного обладнання” – розповідає Юрій Рудюк.
Екстремальні ситуації та секрет самовіддачі
“Екстремальних ситуацій було дуже багато, особливо на головному колекторі. Бувало, що працювали вночі, і негода давала своє, і станції підтоплювало. Як справлялися? Самовіддачею. Самопожертвою, можна грубо сказати. Головний секрет – любов до своєї справи. Якби я не любив, не працював би вже майже 42 роки! Чому ця робота важлива для міста? Тому що КНС повинні забирати стоки, які йдуть від населення, і перекачувати їх на очисні. Вони мають працювати постійно – і вночі, і в день. Від цього залежить нормальна життєдіяльність нашого міста, і ми це розуміємо, працюємо з душею”.
Адаптація до нових реалій
“Звісно, зараз стало більш складніше працювати, у зв’язку із війною. Найпроблемніше було, коли тільки почали вимикати світло. Адаптуватися до нових реалій, налаштувати генератори, обладнання. Хоча, водночас це і цікаво. Постійно вивчаєш щось нове. І мені це подобається, люблю бути в русі” – каже пан Рудюк.
Залиште свій відгук
Хочете долучитися до обговорення?Спробуйте!